Минуло ще кілька днів роботи. Дослідники підійшли до Ріки і завмерли від несподіванки. Невелику річку, яку вони не раз бачили з вертольота, не можна було впізнати.
Вона широко розлилася. Сильна течія несла на собі залишки крижин, величезні дерева, вирвані з корінням.
- Спробуйте тільки переправитися, - чулося в грізному водовороте.- Будь-який міцний пліт р-р-раз-зо-б'ю на друзки!
Вирує Річка. Розмиває берег. То тут, то там обрушує в воду з гуркотом брили землі. Чекає, що будуть робити дослідники.
- Ну що задумалися? Пливіть! Подивлюсь, хто з вас залишиться цілим!
А дослідники і не збиралися її перепливати. Зайнялися своєю справою. Вибрали місце, де краще будувати міст, склали план місцевості, де будуть стояти його опори, сфотографували Річку, встановили стовпчики.
А незабаром ледь чутно долинув здалеку знайомий шум вертольота. Через кілька хвилин він опустився на березі.
Дослідники розмістилися в ньому і піднялися в повітря.
Річка зовсім розбушувалася:
- Що ж це робиться? Раніше-то підійде ось так хтось, побачить, що я розхвилювалася, та й сидить чекає, поки я не заспокоюся, тижнів зо два, а то і більше. А це що за заворушення? Ніякої поваги до мене !!!
Почув ЇЇ Вітер. Голосно засміявся.
- Думала, що завжди будеш знущатися над людьми? Ось побудують вони міст, тоді зовсім не будуть дивитися, спокійна ти чи ні.
Настало літо. Дослідники зробили половину роботи і далеко пішли від свого першого табору. Стало тепло, і з боліт потягнулися хмари комарів і гнусу.
- З-з-з-з! - Грізно стояло в повітрі.
- Ось це, братці, для нас велика неприємність. Одягайте швидше накомарники. Доведеться тепер в них працювати, - Володимир розпорядився.
А гнус і комарі не вгамовуються:
- З-з-з-з! Ідіть з Тайги, - пищить мошкара.- Не те до смерті покусали!
Наділи хлопці капелюхи з широкими полями і густою білою сіткою, просоченої рідиною з приємним запахом.
Крутиться хмарою гнус біля кожного з них, а пробратися під сітку ніяк не може. Навіть підлетіти не сміє, відганяє | його сильний запах.
Тільки хлопцям прикро. Важче стало в сітці працювати, повільніше просуватися далі на схід.
А інші загони першопрохідців-дослідників, що висадилися, як і партія Володимира, весною з вертольотів, теж працювали на своїх ділянках. Рубали просіки, складали плани кожної улоговини, кожної сопки, вибирали місця, де краще пройти через гори тунелях, де побудувати мости. І поспішали вперед.
У загонах з'явилися всюдиходи, яким не страшні непрохідні Болота, моторні човни, щоб переправлятися через річки, Радіостанції. Хоч і не бачили загони один одного, а розмовляли, дізнавалися, як йде робота, чи всі здорові.
Дивується Тайга. Чи не розбігаються сміливці-першопрохідці.
- Невже і Мороза не побояться?
А до зими дослідники стали закінчувати свої справи, їхати з просік, збиратися в місті, щоб готувати для будівельників проекти.
Вщухла Тайга. Обсипалися голки з модрин, сховалися льодом і стали знову прохідними Болота, вляглися в барлогу ведмеді на довгу зимову сплячку. Знову стала Тайга похмурої і страшної.
Та й Вітер теж змінився. Став холодним, колючим, сильним. Прилетів він до Тайзі. Приніс перші пластівці снігу, розкидав їх навколо.
- С взимку тебе, - сказав він Тайге.- Можеш тепер відпочивати до весни.
- А першопрохідці, які так добре співали, закінчили роботу?
- Закінчили! І поїхали. Говорили, що навесні знову приїдуть!
- Ну, спасибі тобі! Залітай навесні частіше! - Попрощалася Тайга.